Фінансові ресурси та джерела їх формування

24.08.2015

Реферат на тему Фінансові ресурси та джерела їх формування

Зміст

Вступ

1 Фінансові ресурси як економічна категорія 5

1.1 Поняття та структура фінансових ресурсів на підприємстві 5

1.2 Фінансові ресурси в кругообігу основних виробничих

фондів 10

1.3 Фінансовий аспект формування та використання оборотних

коштів 14

2 Джерела формування фінансових ресурсів 19

1.4 Види джерел фінансових ресурсів 20

1.5 Структура власного капіталу підприємства 22

1.6 Склад позикового капіталу підприємства 23

Висновок 26

Список використаних джерел 28

Додатки 29

Введення

З переходом російської економіки на ринкові основи господарювання перед підприємцями постала проблема забезпечення виробництва фінансовими ресурсами. Якщо при плановій економіці підприємства могли розраховувати на допомогу держави з його системою перерозподілу фінансових ресурсів, то в сучасних умовах господарювання вирішення питання виживання і процвітання знаходиться у власних руках підприємства.

Метою нашої курсової роботи є вивчення фінансових ресурсів і їх джерел. Предмет розгляду – це безпосередньо самі фінансові ресурси як економічна категорія. Завдання полягає у розгляді фінансових ресурсів у кругообігу основного і оборотного капіталу; видів джерел формування фінансових ресурсів, власного і позикового капіталу.

Фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб’єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійсненню витрат по розширеному відтворенню і економічному стимулюванню працюючих. Розрізняють два основних види фінансових ресурсів, необхідних для діяльності підприємства. Довгострокові фінансові кошти у вигляді основних фондів (капіталу) і короткострокові (поточні) фінансові засоби для кожного виробничого циклу, т. тобто до моменту одержання доходу від продажу продукції. Також з визначення фінансових ресурсів слідує, що за походженням вони розділяються на внутрішні (власні) і зовнішні (залучені). У свою чергу внутрішні в реальній формі представлені в стандартній звітності у вигляді чистого прибутку й амортизації, а в перетвореній формі — у вигляді зобов’язань перед службовцями підприємства.

Чистий прибуток являє собою частину прибутків підприємства, яка утвориться після вирахування із загальної суми доходів обов’язкових платежів — податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини відсотків та інших обов’язкових виплат. Чистий прибуток залишається в розпорядженні організації і розподіляється за рішеннями її керівних органів.

Зовнішні або залучені фінансові ресурси діляться також на дві групи: власні і позикові. Такий поділ обумовлено формою капіталу, в якій він вкладається зовнішніми учасниками в розвиток даної підприємства: як підприємницький або як позичковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення залучених власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позичкового капіталу — позикові кошти.

Фінансові ресурси як економічна категорія

1.1

Поняття і структура фінансових ресурсів на підприємстві

Самостійність комерційних організацій у прийнятті рішень передбачає залучення фінансових ресурсів з різних джерел та формування прийнятної для організації структури капіталу. Потреба в джерелах фінансування виникає у кожної організації на всіх стадіях її життєвого циклу. Тому проблеми вибору способів і форм мобілізації фінансових ресурсів, оцінки їх прийнятності для організації, управління структурою капіталу набувають для фінансових менеджерів першорядне значення.

Для розвитку виробництва, збільшення обсягів випуску і підвищення конкурентоспроможності продукції необхідно оновлення основних фондів, а отже, і джерел довгострокових інвестицій. На фоні постійного скорочення державних асигнувань та обмежених можливостей для самофінансування основний акцент повинен бути зроблений на використання у відтворювальному процесі зовнішніх фінансових ресурсів. Таким чином, управління фінансовими ресурсами і капіталом організації є одним з найбільш важливих ланок системи фінансового менеджменту.

Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених управлінню капіталом організацій, на сьогоднішній день багато проблем фінансування комерційної організації не отримали достатньо теоретичного та практичного висвітлення. В роботах вітчизняних вчених поки не представлена повна і цілісна концепція, яка об’єднувала б усі напрямки цього процесу і враховувала б специфіку формування та використання фінансових ресурсів російських організацій реального сектора економіки. Так, на думку автора, потребують подальшої розробки питання класифікації джерел фінансування, визначення і практичного застосування критеріїв оптимізації структури капіталу російських організацій.

Актуальність даної проблеми, а також недостатня розробка її окремих сторін зумовили вибір тим пропонованих статей, які присвячені деяким теоретичним і практичним аспектам управління структурою капіталу організації [15, с. 6].

Їх метою є дослідження сутності фінансових ресурсів і їх співвідношення з капіталом організації на основі відтворювального підходу; елементів процесу управління капіталом російських організацій з використанням програмних продуктів та розгляд можливих шляхів вдосконалення цього процесу.

Фінанси як система економічних відносин суспільства пов’язані з опосредованием кругообігу фондів грошових коштів у процесі відтворення. Кругообіг фондів зумовлює утворення і розподіл (перерозподіл) сукупного суспільного продукту та національного доходу і формування на цій основі фондів фінансових ресурсів різного призначення.

На мікрорівні фінансові відносини виникають задовго до початку первинного розподілу створеного продукту. Дані відносини проявляються в період створення організації і виявляють себе акумулювання фінансових ресурсів на цілі фінансування наміченого заходу. Надалі фінансові відносини супроводжують весь процес створення нової вартості чи розподілу і перерозподілу вже наявної. В умовах ринкової економіки успішність діяльності організації залежить не тільки від правильно обраної політики управління власне виробництвом і матеріальними потоками, але й у значній мірі від обґрунтованої стратегії управління її фінансовими ресурсами і капіталом.

Фінансові ресурси, будучи матеріальними носіями фінансових відносин, опосередковує обмінні й розподільні процеси, виражені цими відносинами при розподілі вартості суспільного продукту (первинне розподіл), перерозподіл через бюджети різних рівнів, позабюджетні фонди, фонди страхування. Фінансові ресурси організацій знаходяться в безперервному русі. Завдяки постійній зміні функціональних форм фінансових ресурсів в процесі їх кругообігу (грошова — товарна — продуктивна — товарна — грошова) забезпечується, в кінцевому рахунку, повернення авансованих фінансових коштів з деяким приростом. У зв’язку з цим вважаємо, що неправомірно до фінансових ресурсів відносити лише грошові доходи і надходження, які направляються на цілі розширеного відтворення. Просте відтворення — база розширеного відтворення — позбавляється тим самим джерелом фінансування і, отже, ставиться під сумнів сам факт його існування. Тому представляється справедливим вислів Л. Н. Павлової про те, що «фінансування і кредитування підприємств – це сукупність форм і методів, принципів і умов фінансового забезпечення простого і розширеного відтворення при обмеженому обсязі фінансових засобів» [11, с. 171].

Аналогічної точки зору дотримується Ст. Е. Леонтьєв, який зазначає, що «фінансові ресурси підприємства являють собою сукупність капіталу, майна і інших засобів підприємства, виражені в грошовій формі, які знаходяться у розпорядженні цього підприємства, використовуються або можуть бути використані в процесі фінансово-господарської діяльності для виконання своїх функцій» [8, с.70].

Фінансові ресурси — грошові доходи, надходження і накопичення, що знаходяться в розпорядженні організацій і держави, призначені для здійснення витрат по простому і розширеному відтворенню, для виконання зобов’язань перед фінансово-кредитною системою. Виходячи з цього визначення, основним джерелом фінансових ресурсів на макрорівні є вартість валового національного продукту, яка використовується на відшкодування витрачених у процесі кругообігу факторів виробництва. Для визначення ступеня насиченості реального виробництва фінансовими ресурсами використовується показник відношення капіталізації до валового внутрішнього продукту. В умовах економічних криз в якості фінансових ресурсів може виступати і частина національного багатства. Таким чином, з точки зору призначення фінансові ресурси на макрорівні можна підрозділити на дві групи:

— що спрямовуються на просте відтворення (на відшкодування витрачених факторів виробництва);

— що направляються на розширене відтворення (інвестиційні).

Перша група формується за рахунок частини валового національного продукту, що направляється на відшкодування витрачених оборотних коштів і частини амортизаційного фонду; друга — за рахунок амортизаційного фонду, прибутку і коштів, мобілізованих на фінансовому ринку.

Процес формування і використання фінансових ресурсів є одним з ключових аспектів розвитку соціально-економічної системи, що визначають кінцеву ефективність всього суспільного відтворення. Для дослідження теоретичних основ даного процесу необхідно провести розмежування понять «фінансові ресурси» і «капітал» організації, визначити загальне й особливе в процесі їх відтворення. В рамках фінансового менеджменту капітал можна визначити як особливим чином організовану частину фінансових ресурсів, залучених господарюючим суб’єктом на правах власності або у тимчасове користування в цілях їх нарощування шляхом інвестування в певні активи.

З точки зору співпідпорядкованості категорій «фінансові ресурси» і «капітал» можна привести наступну трактування сутності останньої.

Капітал — найвищий стан фінансових ресурсів, коли ці ресурси, функціонуючи у господарській діяльності, що приносять прибуток [4, с. 110]. Представляється, що капітал — сукупність фінансових ресурсів, перетворених у процесі ділового обороту господарюючих суб’єктів в матеріальні, нематеріальні і фінансові активи. Це більш висока форма організації фінансових ресурсів, яку відрізняють ознаки безперервного руху і рентабельності. Для того щоб не порушувати відтворювальний процес, необхідно будь-яку економічну зміну розглядати з позиції динаміки кругообігу фінансових ресурсів і з урахуванням даних змін будувати політику управління капіталом. Подібно до того, як базою розширеного відтворення є просте, основою кругообігу капіталу організації, виступає кругообіг фінансових ресурсів. Кругообіг фінансових ресурсів на відміну від кругообігу капіталу включає три стадії, а чотири. На першій стадії свого кругообігу фінансові ресурси перетворюються в грошовий капітал (обмін). На цій стадії організації використовують різні джерела фінансування, які відіграють роль механізму трансформації фінансових ресурсів у капітал. На другій стадії кругообігу фінансових ресурсів відбувається їх розподіл за двома рівнями:

— на відшкодування витрачених у попередньому виробничому циклі факторів виробництва;

— на розширення виробництва.

На третій стадії кругообігу капітал частково трансформується в матеріально-продуктивну форму (форму основних і оборотних фондів), а фінансові ресурси виступають їх вартісною характеристикою, кількісно збігається з величиною основного та оборотного капіталу. При цьому частина капіталу зберігається у грошовій формі з метою підтримання ліквідності організації. Ця стадія кругообігу фінансових ресурсів по тривалості повністю адекватна стадії кругообігу капіталу, але розрізняється по якісних характеристиках.

На четвертій стадії кругообігу фінансових ресурсів реалізується вартісний еквівалент виробленої продукції (робіт, послуг), коли організація отримує зовнішній грошовий потік у вигляді виручки від реалізації. На даній стадії кругообігу фінансових ресурсів кожної конкретної організації може виходити за його межі, коли її тимчасово вільні грошові кошти, а також комерційні кредити надаються іншим економічним суб’єктам.

Здається, що перші дві стадії кругообігу фінансових ресурсів відносяться до процесу формування капіталу, третя і четверта – до процесу його використання. Відповідно, поєднуючи відтворювальний підхід до визначення сутності фінансових ресурсів організації та комплексну систему управління ними, останню можна представити наступним чином (Додаток А) [1 5, с. 6 ] .

1.2

Фінансові ресурси в кругообігу основних виробничих фондів

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються і використовуються грошові фонди цільового призначення, що опосередковують придбання, експлуатацію і відновлення засобів праці.

Первісне формування основних фондів на знову створюваних підприємствах відбувається за рахунок основних засобів, що є частиною статутного фонду. Основні кошти – це кошти, інвестовані в основні фонди виробничого і невиробничого призначення. У момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства величина основних фондів кількісно збігається з вартістю основних фондів. Надалі, у міру участі основних фондів у виробничому процесі їх вартість роздвоюється: одна її частина, рівна зносу, переноситься на готову продукцію, інша – виражає залишкову вартість діючих основних фондів.

Сношенная частина вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в спеціальному амортизаційному фонді. Даний фонд формується за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого і частково – розширеного відтворення основних фондів. Напрямок амортизації на розширене відтворення основних фондів обумовлено специфікою її нарахування і витрати: нараховується вона протягом усього нормативного терміну служби основних фондів, а необхідність в її витрачання настає лише після фактичного їх вибуття. Тому до моменту заміни вибулих з експлуатації основних фондів нарахована амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як додаткове джерело розширеного відтворення. Крім того, використанню амортизації на розширене відтворення сприяє науково-технічний прогрес, у результаті якого деякі види основних фондів можуть здешевлюватися, в дію вводяться більш досконалі і більш продуктивні машини й устаткування.

Величина амортизаційного фонду щорічно розраховується шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизації. Економічно обґрунтовані норми амортизації мають велике значення. Вони дозволяють, з одного боку, забезпечити повне відшкодування вартості вибувають з експлуатації основних фондів, а з іншого – встановити справжню собівартість продукції, складовим елементом якої виступають амортизаційні відрахування. З точки зору комерційного розрахунку однаково погано як заниження норм амортизації (бо воно може призвести до нестачі фінансових ресурсів, необхідних для простого відтворення основних фондів). так і їх необгрунтоване завищення, що викликає штучне подорожчання продукції та зниження рентабельності виробництва. Норми амортизації періодично переглядаються, так як змінюються строки служби основних фондів, прискорюється процес перенесення їх вартості на виготовлений продукт під впливом науково-технічного прогресу та інших факторів. Також періодично проводиться і переоцінка основних фондів; її мета полягає в тому, щоб привести балансову вартість основних фондів у відповідність з діючими цінами і умовами відтворення. На думку автора, в даних економічних умовах (насамперед автор має на увазі інфляцію) і при проведенні економічних реформ (наприклад, приватизації) така переоцінка повинна проводитися частіше.

У практиці господарювання застосовуються різні методи обчислення амортизаційного фонду: лінійний, регресивний, прискореної амортизації. При цьому норми амортизації встановлюються або у відсотках до балансової вартості основних фондів, або в твердих сумах на одиницю виробленої продукції; іноді вони залежать від обсягу виконаних робіт.

При лінійному методі обчислення амортизаційних сум відбувається за фіксованими нормами протягом усього терміну продуктивного використання основних фондів. Застосування рівномірного методу нарахування амортизації в умовах стабільних цін на основні види засобів праці було виправданим. Але в умовах зростання цін, особливо по знову вводиться техніці, доцільний перехід на регресивний метод, при якому найбільш висока норма амортизації встановлюється на початку амортизаційного періоду, а потім вона поступово знижується. Автор вважає, що в умовах інфляції перехід до регресивному методу обчислення амортизації сприяє своєчасному накопичення фінансових ресурсів, необхідних для оновлення основних фондів.

Ще з січня 1991 р. у відповідності з Положенням про порядок нарахування амортизації по основних фондів в народному господарстві багатьом суб’єктам господарювання дозволено застосовувати метод прискореної амортизації [3]. До них відносяться підприємства, що виробляють засоби обчислювальної техніки, прогресивні види матеріалів, приладів і обладнання, продукцію на експорт, а також здійснюють масову заміну зношеної і морально застарілої техніки. Названі підприємства отримали право обчислювати амортизаційні відрахування за збільшеною, але не більше ніж у два рази, нормою амортизації. Це означає, що вони визначають новий розрахунковий термін служби своїх основних фондів, який дозволяє забезпечити повне перенесення вартості, що амортизується, протягом короткого відрізка часу. Для малих підприємств передбачені ще більш сприятливі умови в частині відшкодування вартості знарядь праці: в перший рік експлуатації машин і обладнання вони зможуть списати додатково як амортизаційних відрахувань до 20% первісної вартості основних фондів (з терміном служби понад 3 років). Ця міра спрямована на те, щоб стимулювати оновлення виробничого апарату на основі новітніх досягнень науки і техніки, що є просто необхідним через неконкурентоспроможність більшості вітчизняних промислових товарів.

У зв’язку з цими змінами цін на машини, обладнання і транспортні засоби та кошторисних цін на будівельно-монтажні роботи, а також в цілях підвищення частки амортизаційних відрахувань у загальній величині власних джерел фінансових ресурсів підприємств. забезпечують відтворення основних фондів, з 1 січня 1992 р. введено індексація амортизаційних відрахувань по всім підприємствам і організаціям незалежно від форм власності. Для визначення індексованої величини амортизаційних відрахувань по основним фондам, введеним в експлуатацію до 1 січня 1992 р. застосовується коефіцієнт 2,0, на який множаться амортизаційні відрахування, розраховані на основі діючих норм амортизації та балансової вартості основних фондів на 1 січня 1992 р.

Механізм формування та використання амортизаційних відрахувань, будучи важливою ланкою загальної системи відтворення основних фондів, одночасно є інструментом реалізації державної структурної політики у сфері виробничих інвестицій. Досягнення структурних зрушень здійснюється, насамперед, через норми амортизації.

Нараховані амортизаційні відрахування через фонд виробничого розвитку використовуються на повне відновлення основних фондів. Відбувається воно у формі капітальних вкладень, з допомогою яких не тільки завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування коштів у зв’язку з розширенням виробництва і удосконаленням його матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпечено тільки за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені головним чином на просте відтворення. Тому в значній частині капітальні вкладення забезпечуються з національного доходу, причому в капітальні витрати реінвестуються насамперед власні фінансові ресурси підприємства ; сюди направляється також акціонерний і пайовий капітал, мобилизуемый на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, спеціально обумовлених у рішеннях уряду – бюджетні асигнування і кошти позабюджетних фондів.

У складі власних фінансових ресурсів підприємства, що використовуються на капітальні вкладення, важливе місце займає прибуток. Останнім часом спостерігається тенденція збільшення абсолютного розміру і частки прибутку в джерелах фінансування капітальних вкладень. На думку автора, цю тенденцію необхідно розвивати, так як її прогресивність полягає в тому, що джерела відтворення основних фондів безпосередньо пов’язуються з результатами виробничої діяльності. У результаті посилюється матеріальна зацікавленість підприємств у досягненні кращих результатів виробництва, так як саме від них залежить своєчасність і повнота формування фінансових джерел капітальних витрат.

Поряд з прибутком для фінансування капітальних вкладень використовуються також кошти, що мобілізуються в самому будівництві (прибуток та економія по будівельно-монтажних робіт, виконуваних господарським способом, мобілізація внутрішніх ресурсів і ін), доходи від реалізації вибулого майна, кошти фондів соціального розвитку та житлового будівництва[10, с.63].

Короткий опис статті: фінансові ресурси Тема: Фінансові ресурси та джерела їх формування. Тип: Реферат. У роботі є: додатки 4 шт., малюнки 2 шт. Мова: російська. Розмістив (ла): Atovan. Розмір: 35 кб. Категорія: Фінанси. Короткий опис: ‘Фінансові ресурси як економічна категорія. Поняття і структура фінансових ресурсів на підприємстві. Фінансові ресурси в кругообігу основних виробничих фондів. Фінансовий аспект формування та використання оборотних.’ Реферат Фінансові ресурси та джерела їх формування Фінанси

Джерело: Фінансові ресурси та джерела їх формування

Також ви можете прочитати