Економічна оцінка рекреаційних ресурсів як основа раціонального

25.07.2015

Економічна оцінка рекреаційних ресурсів як основа раціонального природокористування

У сучасних умовах проводиться активна робота по створенню досконалого господарського механізму природокористування, визначаються основні шляхи формування стимулюючого механізму, найважливішими елементами якого є економічна оцінка, ціна, плата за користування природними ресурсами.

Економічна оцінка природних рекреаційних ресурсів – одна із складних і неопрацьованих проблем економічної науки. Тривалий період природні ресурси перебували поза сферою дії системи економічних оцінок. Це пояснюється тим, що широке поширення мала концепція безкоштовності природних ресурсів.

Теоретичні основи економічної оцінки природних ресурсів дано К. Марксом у «Капіталі». Його теорія земельної ренти справедлива для всіх природних ресурсів, у тому числі рекреаційних. Сутність економічної оцінки природних ресурсів визначається специфікою їх споживчої вартості, трактованої, з одного боку, як корисність, з іншого – як носій вартості та речовинний елемент багатства. Корисність предмета визначається перевагою, в результаті якого усувається невизначеність вибору [2]. При цьому корисність одного і того ж ділянки землі для розвитку різних галузей неоднакова. Щоб рекреаційні ресурси стали споживною вартістю, необхідна суспільна потреба в них, у продуктах і послугах, які можуть бути отримані шляхом залучення цих ресурсів у рекреаційний процес.

Разом з тим рекреаційні ресурси можуть і не мати суспільної споживної вартості, якщо їх споживання не забезпечує належної економії робочого часу і грошових коштів. Так відбувається, якщо під рекреаційну забудову освоюються зсувонебезпечні території, що вимагають дорогих споруд інженерного захисту і додаткових протизсувних заходів, в той час коли є майданчики, підготовка яких під будівництво не пов’язана з такими витратами. В даному випадку рекреаційний ресурс виступає носієм вартості, обмежуючи витрати праці. Отже, споживна вартість окремих ресурсів може служити обмежувачем при розподілі суспільної праці, визначати обсяги доцільних витрат робочого часу. В даному випадку проявляється мінова вартість природних ресурсів через розподіл суспільної праці: наприклад, коли споживчі вартості окремих ресурсів, припустимо, земельних, використовуваних у сільському господарстві, будівництві, промисловості, рекреаційному освоєнні, виступають у ролі обмежень.

Слід, однак, відзначити, що мінова вартість землі при рекреаційному використанні опосередковується в споживчої вартості основних фондів (будівель, споруд) через диференціальну будівельну та міську ренти. Тут мінова вартість землі проявляється у співвідношенні споживної вартості. Саме тому проблему виникнення мінової вартості землі К. Маркс пов’язував із вченням про земельну ренту [2]. Рента як форма утворення додаткової вартості по «своїй субстанції є матеріалізація неоплаченого робочого часу» [2], тобто чим краще земля, тим більше неоплаченого робочого часу зосереджено в споживної вартості, а робочий час, упредметнений у ній, робить її міновою вартістю.

Затрати праці та капіталу, вкладені в землю, можуть збільшувати величину ренти і, отже, брати участь в утворенні вартості землі. Таке положення справедливе для всіх видів природних рекреаційних ресурсів. Однак для утворення ренти необхідно, щоб користування природними ресурсами приносило прибавочну вартість, тобто не поглинало всієї робочої сили.

Природні властивості ресурсів (в рекреації – оздоровчі властивості) представляють одну кордон. Другий є розвиток суспільної продуктивної сили праці. У рекреаційному природокористуванні це, з одного боку, свідоме підвищення віддачі природних ресурсів (заходи щодо їх відновлення – очищення повітря, води, грунту, створення нових лісових та паркових масивів та ін), з іншого – розвиток рекреаційної інфраструктури, націленої на підвищення оздоровчого ефекту. Споживна вартість природних ресурсів визначається і суспільно-економічними умовами їх використання у процесі розвитку продуктивних сил. Так, з розвитком техніки стає можливої інженерна підготовка територій, раніше непридатних для рекреаційного використання; розвиток транспорту дозволяє залучати в рекреаційну діяльність ресурси, які із-за обмеженої доступності вважалися невигідними для освоєння.

Обмеженість практично всіх природних ресурсів зумовлює необхідність вибору варіантів їх раціонального використання для потреб сільського господарства, промисловості, будівництва, рекреації та інших сфер. Критерієм вибору, природно, повинна бути економічна оцінка природних ресурсів при порівнянні різних варіантів їх використання, іншими словами – мінова вартість природних ресурсів.

Що стосується рекреаційного використання територій, то таке порівняння виявляється не на користь рекреації. При сільськогосподарському, промисловому або будівельному використанні природних ресурсів (як сировини для виробництва продукції, так і місця розміщення) виробляються відчутні продукти праці, які з більшою або меншою мірою точності піддаються обліку і оцінці.

Результат рекреаційного використання природних ресурсів – оздоровчий ефект, що проявляється в підвищенні працездатності, зниження захворюваності, смертності, інших соціальних показниках, тобто якщо у сільськогосподарському та інших видах використання ресурсів ми отримуємо економічний ефект безпосередньо у сфері їх застосування, то в рекреаційному використанні соціальний ефект перетворюється в економічний в інших сферах (досягнуте підвищення працездатності збільшує продуктивність праці, скорочується час хвороб, знижуються витрати охорони здоров’я та ін.). Складність збору інформації, пов’язана з віддаленістю результатів оздоровлення від місця його отримання (як у часі, так і територіально), відсутність чітких методик визначення економічного ефекту від оздоровлення не дозволяють достовірно визначити економічну ефективність природних ресурсів в рекреаційному використанні.

Для економічної оцінки природних рекреаційних ресурсів необхідно розробити оціночні показники їх соціальної цінності, що відображають можливості ресурсів задовольняти потреби населення у санаторно-курортному лікуванні, відпочинку і туризмі, соціально-економічний ефект рекреаційного природокористування, а також ефективність освоєння природних ресурсів у різних сферах використання. Останнє має важливе значення для вибору оптимального варіанту природокористування.

Економічна оцінка природних ресурсів може бути проведена за витратами на заміщення оцінюваного природного ресурсу аналогічним в іншому місці. При цьому враховуються витрати на освоєння та збільшення витрат на транспорт. Але для сільськогосподарського, промислового та інших видів використання природних ресурсів неважко підібрати еквіваленти в інших районах, щоб задовольнити потреби в них. Унікальність природних ресурсів Криму для рекреації і обмеженість його території роблять споживну вартість рекреаційного потенціалу Криму досить високою, що підтверджується соціологічними дослідженнями. Здавалося б, функціонування рекреаційної інфраструктури Кримського курорту має приносити народному господарству АР Крим в цілому високий економічний ефект, сприяти розширенню обсягів курортного обслуговування відпочиваючих.

Однак існуюча система господарювання не стимулює раціональне використання природних ресурсів Криму: рента, що виникає від використання унікальних природних ресурсів і функціонування рекреаційної інфраструктури, не потрапляє до бюджету міст-курортів, а розпорошується між галузями господарства, оздоровчі заклади яких розташовані в Криму. Курортні міста, отримавши землі в користування, практично не мають ніякого доходу і, природно, не зацікавлені в їх курортному використанні, розвитку і відновленні рекреаційних ресурсів. Набагато вигідніше для міста розвивати місцеву промисловість, будь-яке інше господарське використання території, що приносить дохід, крім рекреаційного.

Разом з тим багато міст і селищ Південного берега Криму є виключно курортними (наприклад, р. Алупка), тобто мають тільки рекреаційними ресурсами, і, безоплатно віддаючи їх у користування здравницям, вони не мають можливості підтримувати ці ресурси хоча б на стадії саморегулювання. В результаті рекреаційні ресурси втрачають оздоровчі якості, а рекреаційна інфраструктура безнадійно відстає від сучасних вимог.

В рекреації, як і в інших ресурсомістких галузях, природні ресурси є основним засобом виробництва», тобто відновлення життєвих сил відбувається на базі використання природних ресурсів. Отже, за рекреаційні ресурси повинна бути встановлена плата, аналогічна діючій в інших сферах господарювання.

Плата за рекреаційні ресурси – один із способів вилучення диференціальної ренти, оскільки її отримання не є результат зусиль колективів. Відомо, що умова утворення диференціальної ренти– різне якість ділянок природи і що диференціальна рента поділяється на два види. В межах диференціальної ренти I додатковий чистий дохід виникає від більшої продуктивності природних ресурсів і їх більш зручного розташування. На практиці ці дві властивості часто переплітаються, тобто кращі природні ресурси можуть перебувати у територіально невигідних умовах і навпаки. Оскільки в будь-якому випадку диференціальна рента I створюється працею, більш висока продуктивність якого зумовлена природними чинниками, вона повинна надходити в розпорядження всього суспільства.

Диференціальна рента II утворюється в результаті інтенсифікації або додаткових капітальних вкладень в процес природокористування, і її розподіл має здійснюватися з урахуванням участі в її отриманні як підприємств, так і держави за рахунок централізованих капітальних вкладень. Тому плата за рекреаційні ресурси являє собою вилучення диференціальної ренти I.

Держава здійснює господарювання на землі не безпосередньо, а через виробничі колективи, яким земля передана у тривале користування. У курортних містах представниками інтересів держави як власника природних ресурсів є виконкоми місцевих Рад, в свою чергу надають свої природні ресурси для організації рекреаційної діяльності різним міністерствам і відомствам. Доцільно, щоб платежі за природні ресурси повністю або частково надходили безпосередньо в бюджет місцевих органів, які б мали можливість організувати охорону та раціональне використання рекреаційних ресурсів, кошти для розвитку рекреаційної інфраструктури, додаткові стимули збереження і відновлення природних ресурсів і несли перед державою відповідальність за ефективне використання природних ресурсів для цілей рекреації.

Відсутність дієвих економічних важелів і стимулів, не зацікавлює підприємства і організації комплексно і раціонально використовувати надані їм природні ресурси. Серйозний збиток, який наноситься підприємствами і організаціями навколишнього середовища, яка не справляє належного впливу на результати їх господарської діяльності. Необхідно створити такі економічні умови, при яких організаціям буде невигідно порушувати норми викидів шкідливих речовин у природне середовище. Це може бути досягнуто введенням системи платежів за нормативні викиди і штрафних платежів за наднормативні.

Стимулююча роль плати за рекреаційні ресурси для територіальних органів управління полягає в тому, що вона (плата) обов’язково повинна залежати від якості природних ресурсів, тобто для збільшення надходження коштів до бюджету територіальні органи управління змушені проводити заходи по відновленню порушених природних ландшафтів, освоєння важкодоступних рекреаційних зон, створення нових видів рекреаційних занять і т. п. Введення відповідної плати буде стимулювати відомчі оздоровниці дбайливо та раціонально використовувати рекреаційні ресурси, до надання платних послуг неорганізованим відпочиваючим за рахунок наднормативних надлишків території парків або пляжів, інтенсифікації використання власної інфраструктури і т.д.

Ще в 1923 р. Постановою ЦВК СРСР «ПРО стягування ренти з земель міських і наданих транспорту» було встановлено стягнення основної і додаткової ренти. Основна рента стягувалася з усіх міських земель і надходила в дохід держави. Крім того, у міру відмінності прибутковості ділянок в залежності від місця розташування та інших умов стягувалася додаткова рента, яка надходила до бюджету міста [2].

З урахуванням використання цього досвіду і сучасних вимог представляється доцільним введення диференційованої оплати рекреаційних ресурсів. Підставою для цього може служити, наприклад, розподіл рекреаційних ресурсів на класи залежно від їх стану, місця розташування, насиченість інфраструктурою) та встановлення ставок за одиницю площі (або ж одного відпочиваючого). Одночасно необхідна система комплексних коефіцієнтів, з допомогою яких можна коректувати економічні розрахунки.

При розрахунку нормативів платежів за шкоду, заподіяну природному середовищу і народному господарству курорту, виникає ряд труднощів:

— в даний час морально застаріли наявні методики визначення економічного збитку (вони не враховують зміну фінансових відносин у народному господарстві, механізму планування та управління природоохоронною діяльністю, специфіку курортної місцевості та підвищених вимог до якості природних рекреаційних ресурсів);

— практичні розрахунки наштовхуються на обмеженість нормативно-технічної та інформаційної бази, госпрозрахункові відносини з приводу використання природних ресурсів відсутні або знаходяться в зародковому стані;

— санкції за порушення встановлених нормативів не слід розглядати як єдиний засіб забезпечення якості природних ресурсів.

Для економічної оцінки природних ресурсів може застосовуватися рентна і так звана витратна концепція [2, 3]: вартість мають лише ті ресурси, на освоєння й підтримання яких витрачений громадський працю. Згідно такому підходу величина вартості природних ресурсів відповідає суспільно необхідним витратам праці на збереження та відновлення їх споживчої вартості, тобто природний ресурс, на освоєння якого потрібні великі кошти або який через деградації вимагає великих витрат для відновлення, буде оцінено вище, ніж аналогічний ресурс, що знаходиться в кращому стані або більш зручний для освоєння. В даній ситуації не враховані заощаджені витрати праці при освоєнні кращих або середніх за якістю ресурсів.

Перевага витратного підходу полягає в тому, що він дозволяє оцінити будь-які природні ресурси, навіть найгірші, що мають при рентному підході нульову оцінку. Економічна оцінка при витратному підході може бути проведена за витратами на заміщення: підбирається ділянку з еквівалентними рекреаційними ресурсами для заміни яка вибуває з рекреаційного використання і підраховуються витрати на його освоєння з урахуванням транспортних і інших можливих додаткових витрат. Проводиться також економічна оцінка витрат на відновлення природних рекреаційних ресурсів, частково або повністю порушених у процесі господарської діяльності. Така оцінка може застосовуватися і для підрахунку збитку від знищення або забруднення природних ресурсів. Особливістю оцінки за витратами на відновлення є те, що вона може бути здійснена тільки за відтворюваним природним ресурсам, піддається відновленню.

Витратні методи оцінки досить умовні, так як в даний час дуже складно визначити величину необхідних витрат трудових і матеріальних ресурсів для відновлення порушених природних потенціалів. Якщо витратний підхід передбачає оцінку природних ресурсів із витратами на їх освоєння, то рентний – за результатами їх експлуатації. Отже, використання тільки ренти для економічної оцінки природних рекреаційних ресурсів неправомірно, так як при цьому не отримують вартісної оцінки ресурси з гіршими ознаками (їх можна оцінити на основі обліку матеріальних витрат на їх освоєння). Отже, необхідно підсумувати рентну і витратну оцінки. До платежів за природні ресурси слід додати відшкодування збитків від забруднення чи порушення, а також штрафи за порушення норм природокористування.

Освоєння природних рекреаційних ресурсів – необхідна умова ефективності оздоровчого процесу, що веде до поліпшення стану здоров’я, збільшення тривалості життя, попередження ряду захворювань. Іншими словами, природні рекреаційні ресурси здатні справляти певний фізіологічний, психічний і одночасно відновлюючий сили і здоров’я вплив. Отже, природне середовище при певних умовах може представляти собою місце відпочинку для відновлення сил людини, тобто курортно-рекреаційний потенціал.

В даний час потреба у відпочинку на природі займає провідне місце у рекреаційних потребах населення. На територіях, що мають сприятливі природні та соціально-економічні умови, створюються зони відпочинку, будуються санаторії і будинки відпочинку, дитячі оздоровчі табори, прокладаються туристські маршрути. Цей процес сприяє формуванню курортно-рекреаційних комплексів. Розширюється рекреаційна діяльність стикається з проблемою безперервного пошуку співвідношення між освоєнням природних ресурсів і збереженням їх якості, збереженням унікальних природних незайманих ділянок та задоволення рекреаційних потреб населення.

Потреби населення у відпочинку та туризмі зростають настільки швидко, що держава не встигає створювати нові зони відпочинку. У результаті В даний час наявні потреби в рекреаційних територіях перевищують можливості їх задоволення. Це призводить до перевантаження наявних курортно-рекреаційних районів, що чинить негативний вплив на природні ресурси.

Так, важливим рекреаційним ресурсом Криму є лісова рослинність, що має величезне значення для збереження оздоровчих властивостей клімату даного регіону. Ліси виконують функції водорегулювання, водоохраны, почвозащиты. Фахівці підрахували, що для підтримки екологічної рівноваги на гірських схилах Криму неприпустимо зниження загальної лісистості до критичних її показників. Однак фактична лісистість на багатьох ділянках значно нижче критичної.

за Причиною постійного скорочення лісових ресурсів є відчуження земель Держлісфонду під будівництво (близько 7 % щорічно). Згідно зі схемою районного планування Південного берега Криму, для будівництва рекреаційних установ відводяться не тільки приморська, але і среднегорная і гірська зони. Використання лісів у рекреаційних цілях вже зараз веде до їх дигресії: погіршуються стан поверхні, грунти, водорегулирующая ємність насаджень, процес природного відновлення і т. д.

Кримської гірсько-лісовою дослідною станцією визначені індивідуальні допустимі навантаження для 35 видів лісів Ялтинського курортно-рекреаційного підрайону при різних видах рекреаційних занять. Підраховано, що при використанні лісів для екскурсій рекреаційна ємність становить 100,6 тис. осіб, для масового відпочинку – 89,9 тис. для туризму – 80,3 тис. осіб, що значно менше фактичної чисельності відпочиваючих [2]. Обмеженість лісових ресурсів зумовлює необхідність організації відпочинку, в основному, в наявних парках і лісопарках загального користування, які, за деякими розрахунками, експлуатуються з перевищенням критичної рекреаційного навантаження в 3 — 4 рази. Разом з тим ємність зелених насаджень курортно-рекреаційного призначення, куди входять парки і лісопарки, що знаходяться на території оздоровниць, в 4 — 6 разів вище одночасного максимальної кількості відпочиваючих організовано. Якщо розрахувати забезпеченість населення та відпочиваючих зеленими насадженнями без поділу на види користування, то отримаємо, що з екологічної точки зору за умови загальнодоступності всіх парків зелені насадження перевантажень не відчувають.

Підвищення рекреаційної ємності зелених насаджень може бути досягнуто шляхом їх благоустрою і проведення лісомеліоративних заходів: пристрої дорожньо-стежкової мережі, будівництва спортивно-ігрових комплексів, пикниковых і туристських стоянок та ін. За рахунок цього можна зменшити небажаний вплив рекреації на 90 – 95 % лісів до прийнятних розмірів.

Нерівномірність рекреаційного навантаження характерна і для пляжних ресурсів Великої Ялти: в Ялті в 10 разів вище, ніж в Алупці, Сімеїзі, у 80 разів вища, ніж у Голубій затоці. Загальнодоступні міські та загальнокурортні пляжі функціонують з навантаженням, більш ніж в 10 разів перевищує нормативну. Все це є результатом відомчого підходу до освоєння природних рекреаційних ресурсів і свідчить про те, що актуальна проблема розвитку рекреації – раціоналізації використання природних ресурсів.

Розвиток і зміцнення курортно-рекреаційних районів стримується протиріччям, наявних між рекреаційної та господарської діяльністю. Якщо не вдасться докорінно його дозволити, то розвиток курортів може опинитися під серйозною загрозою, оскільки буде підірвана їх оздоровча база – рекреаційні ресурси та стан природного середовища в цілому.

Для ілюстрації цього положення можна навести ряд прикладів. Крим – міжнародна оздоровниця і район масового відпочинку і туризму. У той же час вона має розвинену структуру галузей промисловості і високоінтенсивного багатогалузевого сільського господарства. Природні ресурси зазнають значне навантаження. В результаті цього відбувається все більш відчутне забруднення атмосфери, грунту, водних ресурсів, завдає шкоди рослинному і тваринному світу, погіршується гідрогеологічна та інженерно-геологічна обстановка. Природне середовище піддається інтенсивному забрудненню і антропогенних навантажень, які вже призвели до зміни якості лікувальних факторів і можуть призвести до їх повної деградації. В умовах, що створилися, цінні природні і лікувальні властивості території можуть втратити своє значення.

В комплексі проводяться в даний час заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, важливе місце повинні зайняти економічні методи регулювання. Необхідний спеціальний економічний механізм, найважливіший елемент якого – плата за використовувані природні рекреаційні ресурси. Мова йде про платність природних ресурсів в прямому безпосередньому вигляді при їх використанні в рекреаційній діяльності, а також про економічні санкції за збиток, що наноситься природі забрудненнями, пов’язаними з господарською діяльністю.

Для ефективного розвитку рекреаційного господарства необхідна розробка концепції його пріоритетів. Такий підхід до проблеми рекреаційного природокористування обумовлена виключною важливістю природних ресурсів для життя і здоров’я людини. Визначити межі ефективного використання природних ресурсів неможливо без системи економічних оцінок природних багатств.

Так, проблема визначення пріоритетів у числі перших безпосередньо зачіпає взаємовідносини сільського господарства і рекреації у використанні земельних ресурсів. Для Криму характерний високий рівень сільськогосподарського освоєння земельного фонду (66,5 % площі земель). При відсутності вільних резервних територій розвиток курортного господарства неминуче вступає в протиріччя з інтересами сільського господарства, а при наявності в останнього пріоритету у використанні земельних ресурсів курортне господарство не може претендувати на додаткові території, необхідні йому для розвитку.

Україна володіє величезним потенціалом природних рекреаційних ресурсів. Це свідчить про необхідність створення кадастру рекреаційних ресурсів. Видається доцільним внесення змін у процес надання земель для несільськогосподарських потреб, створення фонду земель рекреаційного користування та проведення їх диференційованої оцінки за призначенням.

Економічна оцінка рекреаційних ресурсів тісно пов’язана з проблемою узгодження економічних інтересів. Природокористування взагалі (а рекреаційне тим більше) як сфера народногосподарської діяльності організаційно роз’єднано. У сфері рекреаційного природокористування різні міністерства і відомства керуються насамперед своїми інтересами. Так, аналіз використання рекреаційних ресурсів Великої Ялти [2] показав, що нерівномірний їх освоєння – результат відомчого підходу. На відомчих пляжах, займають майже 70 % всіх пляжів, навантаження в 2 – 8 разів нижче нормативного рівня, в той час як на міських – у 10 разів вище. Це характерно і для використання територіальних ресурсів для курортного будівництва.

Одна з причин такого становища – незацікавленість місцевих територіальних органів управління у раціональному використанні природних рекреаційних ресурсів. Потреба у відпочинку в Криму зростає, а разом з її зростанням посилюються негативні процеси розвитку міст. Місто практично не зацікавлений у розвитку рекреації.

В умовах посилення ролі економічних методів управління господарством і нових економічних відносин велике соціально-економічне значення набуває монополія на об’єкт природокористування. В умовах оновлення механізмів управління економікою актуальним у вирішенні цього завдання є наділення міста-курорту (або іншого рекреаційного територіального утворення) правом володіння природними багатствами, сконцентрованими на його території. Місто (його населення) стає реальним економічним суб’єктом, що відповідає за раціональне рекреаційне природокористування.

Важливий напрям посилення економічного інтересу територіальних органів управління – використання податкової політики, рентних платежів, заснованих на економічної оцінки природних рекреаційних ресурсів.

Особливу увагу необхідно приділяти раціональному використанню міських земель. Регулятором міської забудови повинна стати ціна на землю. Без належного обліку та контролю за використанням земель значно збільшуються витрати на створення інфраструктури, освоєння нових територій при нераціональному використанні старих. При відсутності єдиної, економічно обґрунтованої системи оцінок природних ресурсів неможливо визначити ефект від витрат на охорону навколишнього середовища, оптимальну величину і напрями їх використання.

Результатом функціонування рекреаційної сфери є специфічні споживчі вартості – послуга. Їх приріст непрямим шляхом характеризує ефективність рекреаційної діяльності. При цьому слід зазначити, що результати такої діяльності виступають у вигляді речей, а корисного ефекту.

Грошові оцінки обсягу послуг широко використовуються у практиці планування. Залежно від характеру платні і безкоштовні послуги обчислюються по-різному. У зв’язку з цим слід зазначити факт заниження цін на рекреаційні ресурси. Зараз ціни на путівки в будинки відпочинку, санаторії та інші рекреаційні установи визначаються без урахування ренти природних ресурсів, ступеня розвиненості та рекреаційної освоєності території, місця розташування рекреаційного установи. Необхідно враховувати в ціні путівки та корисний ефект, одержуваний від використання того чи іншого природного ресурсу. Оцінка природного рекреаційного ресурсу повинна залежати, в тому числі, і від сезону.

Одна з причин нерівномірного освоєння курортно-рекреаційних районів – відсутність науково обґрунтованої методики визначення цін на путівки. Ціна на рекреаційні послуги, в тому числі на путівки, повинна виконувати не тільки вимірювальну, розподільчу, але й стимулюючу функцію.

Отже, з усього вищесказаного можна зробити наступний висновок: оцінка вартості природних ресурсів в період розвитку ринкових відносин в Україні набуває особливої актуальності; природні ресурси, будучи найважливішим елементом національного багатства країни, повинні мати адекватне вартісне вимірювання. Конкретний власник природних ресурсів для ефективного володіння, користування і розпорядження цією власністю повинен володіти не тільки відповідним титулом, але і інформацією про її вартісної оцінки. Крім того, вивчення проблем економічного регулювання використання природних рекреаційних ресурсів дозволяє:

— сформулювати практичні висновки щодо цілей і можливостей економічних методів оцінки природних рекреаційних ресурсів;

— визначити курортно-рекреаційний потенціал, ефективність використання рекреаційних ресурсів в окремих районах;

— забезпечити перехід на територіально диференційовані методи планування і управління, платність рекреаційних ресурсів, стимулювати їх раціональне використання, освоєння додаткових рекреаційних територій;

— обґрунтувати планування та проектування розміщення рекреаційних установ і підприємств інших галузей народного господарства;

— сприяти формуванню коштів на охорону і відновлення рекреаційних ресурсів;

— розробити і реалізувати на практиці економічний механізм ефективного використання рекреаційних ресурсів;

— реалізувати пріоритет суспільних потреб над галузевими й регіональними.

Список літератури

1. Бобкова А. Р. Правове забезпечення рекреаційної діяльності. – Донецьк: Юго — Восток, 2000. – 308 с.

2. Рекреація: Соціально — економічні і правові аспекти // Під ред. В. К. Мамутова. – К. Наукова думка, 1992. – 143 с.

3. Ушаков Е. П. Охріменко С. Е. Охріменко Е. В. Оцінка вартості найважливіших видів природних ресурсів: Методичні рекомендації. – М. РОО, 1999. – 72 с.

Короткий опис статті: обмеженість ресурсів Стаття про економічної оцінки рекреаційних ресурсів. економіка природокористування, рекреаційні ресурси Криму, курортне господарство, природні ресурси, Україна, лесоиспользование, туризм, рента, транспорт, промисловість, Крим

Джерело: Економічна оцінка рекреаційних ресурсів як основа раціонального природокористування

Також ви можете прочитати